Анатолій Фуженко народився 25 лютого 1936 року в тій частині благословенної Черкащини, де із масного чорнозему могутньо встають під саме небо тінисті ліси.( с. Сокирне Черкаського району ). 1951 році закінчив сімерічну школу в с. Свидівок. Його батько, Семен Сергійович, лісникував, отож з ранніх літ малий хлопчик мав розкіш насолоджуватися чарами рідної природи. Мабуть, саме тому в його пам’яті відбилися назавжди два образи: батько й ліс. Не знати вже, що більше  впливало на його вразливу натуру, але без сумніву саме вони сформували в ньому любов до краси, до всього прекрасного.

Після війни країна відбудовувалася, тяжко заліковуючи рани. Здавалося, що так воно й складається, як мріялося його батькові: Анатолій обере його шлях, ліс таки ж не випустить зі своїх цілющих обіймів учорашнього десятикласника. І вступив Анатолій до Київського лісогосподарчого інституту. Голосієве зачарувало своїми буйно пророслими крутосхилами, тінявими алеями, спокійними озерами, до яких лише зрідка прилягали горішні вітри.

На перших порах навчався охоче, але все частіше ловив у собі нове бажання, воно проростало підсвідомо, із самих глибин душі. Закортіло творити самому, як ота природа, як уславлені майстри різця і пензля, з творами яких він уже встиг ознайомитися на столичних виставках.

Несподівано для своїх однокурсників Фуженко уже після другого семестру інститут полишає. Йому здалося, що там, де так солодко пахне свіжою живицею – на меблевій фабриці ім. Боженка – кожному є місце для художніх пошуків і відкриттів. Довго не признавався рідним, що до інститутської аудиторії давно вже не ходить, натомість весело розповідав, як йому добре ведеться в Києві. А сам готувався до випробувань на новообраній дорозі, на шляху до заповітної мрії. А мрія кликала його до художнього інституту, де з вікон майстерень у затишний дворик дивилися і довершені скульптури, і заготовки під нові роботи – там панував дивовижний творчий світ і дух. Ввійти в той світ з першого заходу не пощастило: викладачі не помітили в юнака нічого такого особливого, що давало б йому право на навчання в цьому закладі. Та врешті за плечима художня школа, знову вступні іспити до інституту, і цього разу його впертість перемогла: Анатолій Фуженко стає повноправним членом нової студентської родини.

Творчий світ полонив його наповненістю, а закони творчості поступово губили свою позірну легкість.

Не відразу навчився він розуміти душу граніту, міді, бронзи, навіть податливу натуру гіпсу чи звичайної глини!..

Для дипломної роботи черкащанин узяв образ свого безсмертного земляка – Тараса Шевченка. Уже в першому скульптурному погрудді виявилося оригінальне трактування давно вироблених традицій, прагнення передати швидше не зовнішню подібність, а внутрішній демонічний дух поета-цареборця, що й відзначила авторитетна комісія.