Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на решту дітей, обзиває і б’є їх, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази,одним словом,стає «грозою» всього дитячого колективу, джерелом засмучень вчителів та батьків. Цю забіякувату, грубу дитину дуже важко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте агресивна дитина, як і будь хто інший,  потребує ласки і допомоги дорослих, тому що агресія - це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною. Можлива жорстокість і байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. Ось вона і шукає способи привернення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дітям, але як зробити краще – вона не знає.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших. Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, в свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони,к ількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисна реакція. До того ж вони не можуть подивитись на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку.
Можна припускати,що вирішальне значення в становленні агресивної поведінки дитини відіграє сімейне середовище та виховання. Якщо батьки дитини поводяться агресивно, застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то напевно у неї ці прояви будуть постійними і стануть постійною рисою характеру дитини.
Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини, тоді вона означає, що у людини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих. 

Основними причинами прояву дитячої агресивності є :

• Прагнення привернути до себе увагу однолітків;
• Прагнення отримати бажаний результат;
• Прагнення бути головним;
• Захист та помста;
• Бажання принизити гідність іншого з метою підкреслення своєї переваги.

Якщо однолітки з тієї чи іншої причини не визнають дитину,а ще гірше – відкидають її, то агресивність, простимульована образою,ураженим самолюбством,буде спрямована на кривдника,на того або тих, кого дитина вважає причиною свого тяжкого становища. Погіршуватися така ситуація може приклеюванням ярлика «погана дитина,забіяка,грубіян» в т.п. з боку дорослого.
Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих, тому головне завдання педагогів і батьків полягає в наданні їм посильної та своєчасної допомоги.

Припустити, що дитині властива агресивність, можна лише тоді, коли впродовж не менш ніж шести місяців у її поведінці часто домінують (переважають) такі ознаки:

 

• втрачає контроль над собою;
• сперечається та свариться з дорослими;
• відмовляється дотримувати правил;
• навмисно дратує людей;
• звинувачує інших у своїх помилках;
• гнівається та відмовляється зробити що-небудь па прохання дорослих або однолітків;
• заздрісна, мстива і чутлива;
• швидко реагує на різні дії оточуючих, які нерідко дратують її.

Дитині, у поведінці якої переважає більшість із названих ознак агресивності, необхідна допомога фахівця.

На становлення агресивної поведінки значний вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву своєї дитини. У таких ситуаціях можна використовувати два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто виростають як у занадто м'яких батьків, так і в надмірно суворих.
Дослідження підтвердили, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням, не усувають цієї якості, а навпаки, прищеплюють її, розвиваючи у своєму сині або дочці надмірну агресивність, яка виявлятиметься навіть у зрілі роки.

Якщо ж батьки не звертають жодної уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона вже незабаром починає вважати, що така поведінка є дозволеною і прийнятною, і поодинокі вибухи гніву непомітно переростають звичку діяти агресивно.

Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей упоратися з агресією.
Агресивні діти б'ються, кусаються та штовхаються, а іноді у відповідь на яке-небудь (навіть доброзичливе) звертання до них «вибухають» і гніваються через безліч неістотних причин. Слід зазначити, що агресивні діти поводяться так саме тому, що не знають, що можна поводитися інакше,— на жаль, їхній поведінковий репертуар досить убогий. Якщо ж педагоги та батьки пояснять (або продемонструють)агресивним дітям можливі способи реагування в тій чи іншій ситуації, нададуть їм можливість обирати якийсь із запропонованих способів поведінки, вважаємо, що діти відгукнуться на пропозицію, і спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для всіх.
Потрібно навчити її навичок розпізнавання власного емоційного стану та контролю над ним, уміння тримати себе в руках у ситуаціях, які провокують вибухи гніву; формувати в дитини здатність співчувати, співпереживати. Дорослим необхідно бути уважними до потреб дитини, повсякчас демонструвати модель не агресивної поведінки, бути послідовними, караючи дитину, і карати тільки за конкретні неприйнятні вчинки.
Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особистісно значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості малюку реалізувати організаторські здібності та енергетичний потенціал, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння адекватних соціально прийнятних способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.
У практиці повсякденного спілкування з дитиною спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники дитячого гніву. У когось із них стискаються кулачки, хтось прикушує нижню губу, інший червоніє або дуже напружує ноги. Помітивши подібні зміни у стадії зародження гніву, дорослим легко переключити дитячу увагу на інший вид діяльності або предмет. Уже на другій стадії спалаху гніву втіха чи покарання корисними не будуть. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі почути та адекватно сприйняти настанови або зауваження дорослих. Тільки після згасання гніву необхідно в спокійній атмосфері проаналізувати ситуацію, вияснити причини такої реакції і можливості самої дитини щодо попередження конфлікту.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.