За тиждень після коляди, напередодні Нового року (за старим стилем), українці святкують Щедрий вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це День преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

13 січня також називають Меланкою або Маланією (за християнським календарем Меланії – знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка – найдавніше українське свято, яке має глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.

Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. Щодо специфіки страв Щедрого вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли «забрати достаток із господарства, де брали позичку». Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: «Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом». Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7 – 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.